Реферат науково-дослідної роботи



РЕФЕРАТ

науково-дослідної роботи

“ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНИХ НЕВІРУСНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ ПЕЧІНКИ”


Проблема хронічних захворювань печінки на теперішній час є однією з найбільш важливих у сучасній гастроентерології, має загальномедичне і соціальне значення. Спектр цих захворювань печінки дуже широкий – це різні варіанти хронічних гепатитів і, у кінцевому рахунку, нерідко цироз печінки (ЦП). Медичне і соціальне значення хронічних гепатитів визначається не тільки широким поширенням, досить високим рівнем захворюваності, але і значним відсотком інвалідизації, надзвичайно несприятливими наслідками – формування ЦП та гепатоцелюлярної карциноми (ГЦК).

За статистиними даними вітчизняних вчених за останні 10 років відбулося зростання поширеності й захворюваності на хронічні гепатити і ЦП. На сучасному етарі розвитку медицини ЦП залишаються у 85-90% випадках причиною смерті при хронічних захворюваннях печінки. Поряд з цим підвищення рівня смертності на ЦП з 2005 по 2006 рік складало майже 15,0%. Внаслідок ЦП у світі щорічно помирає біля 300 тис. населення. 5-тирічне виживання після впершедіагностованого ЦП складає 50-60%, після першого прояву ускладнень – цей показник різко знижується до 5%.

Етанол є загальновизнаним гепатотоксином. Він проявляє на гепатоцити як пряму дію, перш за все на їх мембрани, так і опосередковану – внаслідок метаболічних порушень. Індукція мікросомальної етанолокислюючої системи може сприяти утворенню з багатьох ендогенних субстратів потенціально канцерогенних сполук та посилювати гепатотоксичність екзогенних речовин.

За сучасних умов має місце дія на організм різноманітних хімічних чинників. Непрофесійне використання пестицидів, які широко застосовуються у сільському господарстві України, може призвести до шкідливого впливу на організм людей, які контактують з ним, і тих, що вживають продукти, оброблені ними. Багато хіміотерапевтичних препаратів, в тому числі антибіотиків, протипухлинних також викликають пошкодження гепатоцитів. У зв’язку з цим актуальним є вивченням реакцій організму у відповідь на дію хімічних токсинів, шляхів формування патологічних процесів, виявлення субклінічних форм їх прояву і розробки лікувально-профілактичних заходів.

Важливою проблемою сучасної гепатології є розвиток внутрішньо-печінкового холестазу, який погіршує перебіг і сприяє прогресуванню хронічних гепатитів. Хворі з синдромом холестазу вимагають особливого підходу до лікування з урахуванням основних патогенетичних моментів його виникнення і перебігу, тому важливою є його рання діагностика.

У ході багаточисленних експериментальних та клініко-морфологічних досліджень отримано підтвердження провідної ролі імуноопосередкованого пошкоджуючого впливу при хронічних ураженнях печінки. Проте взаємодія клітинних, гуморальних імунних механізмів, активації процесів апоптозу, розвиток дисбалансу цитокінового профілю крові в патогенезі ураження печінки невірусної етіології вивчені недостатньо.

Фіброз печінки є каскадним механізмом. При дифузному фіброзі печінки формується особливий варіант міжклітинних взаємодій, що визначає розвиток внутрішньоклітинного матриксу, який веде до незворотніх порушень структури і функції печінки. Проте, незважаючи на багаточисленні дослідження, присвячені вивченню механізмів фіброгенезу, на теперішній час залишається відкритим питання про те, чи можна оцінити ступінь фіброгенезу в печінці на основі неінвазивних методів, що в кінцевому рахунку може сприяти розробці нових підходів до діагностики фіброзу на ранніх стадіях.

Згідно з даними ВООЗ (2003), майже 1,7 млрд. мешканців планети мають надмірну масу тіла. Прогнози щодо ожиріння дуже невтішні: вважають, що до 2025 року від ожиріння потерпатимуть майже 40% чоловіків та 50% жінок. Дослідження останніх років довели, що печінка є органом-мішенню при метаболічному синдромі, проте доцільним залишається вивчення глибоких патогенетичних ланок формування жирової хвороби печінки, розробки її ранніх діагностично-прогностичних критеріїв і нових лікувальних схем.

Особливу увагу необхідно звернути на ріст поєднаної патології захворювань органів травлення, ураження печінки при соматичній патології, що в більшості призводить до хронічного перебігу, схильності до частих загострень, складності лікування та наявності ускладнень.

Основною проблемою радіології у зв'язку з Чорнобильською катастрофою є об'єктивна оцінка стану печінки та ризиків стохастичних і детермінованих віддалених біологічних наслідків впливу радіонуклідів, що випали. Найбільш важливими дозоутворюючими із них є радіо­нукліди 137Сs і 90Sr. Відомо, що однією з найбільш радіочутливих ланок організму є система „склад ліпідів – перекисне окислення ліпідів – антиокислювальний захист". Водночас лише поодинокі роботи присвячені вивченню стану цієї важливої системи в умовах тривалої дії малих доз радіації, що формуються за рахунок інкорпорованих радіонуклідів.

Розвиток цирозу печінки (ЦП) супроводжується хронічною печінковою недостатністю – гепатоцелюлярною недостатністю (ГЦН), яку важливо діагностувати на ранніх стадіях. Ознаки, які вказують на ураження печінки часто бувають скритими, а результати лабораторних методів досліджень не дають повної оцінки ступеню важкості захворювання, не можуть оцінити характер перебігу та прогнозування хвороби. Це обумовлює необхідність детального вивчення механізмів розвитку ГЦН, пошук нових, найбільш ефективних методів її ранньої діагностики та лікування.

Кількість хворих на рак печінки продовжує збільшуватися поряд зі зростанням летальності внаслідок цієї патології. Доведено, що у 80 % випадків гепатоцелюлярна карцинома (ГЦК) – це цироз-рак печінки. Проте, захворювання клінічно проявляється уже на пізніх стадіях. Тому важливим є пошук ранніх діагностично-прогностичних критеріїв щодо діагностики розвитку ГЦК. З іншого боку – проведення поліхіміотерапії (ПХТ) онкохворим характеризується гепатотоксичним ефектом, який знижує ефективність лікування, що підлягає подальшому дослідженню.

Стратегія лікування хронічних гепатитів і цирозу відноситься до складних і до кінця не вирішених питань сучасної гепатології. При виборі терапії необхідно враховувати специфіку патологічного процесу в печінці, стадію і активність захворювання, а також універсальну роль печінки в загальному метаболізмі та метаболізмі ліків зокрема. Основними принципами лікування вважають ліквідацію етіологічного чинника, зменшення активності запального процесу, корекцію імунної відповіді, стабілізацію клітинних мембран та зменшення фіброзування у печінці.

Таким чином, основними завданнями сучасної гепатології є оптимізація лікування хворих із хронічними захворюваннями печінки на основі вивчення складних патогенетичних ланок розвитку і прогресування хронічних гепатитів і ЦП, розробки нових діагностично-прогностичних критеріїв ранньої діагностики порушень функціонального стану печінки, несприятливого перебігу захворювання, розвитку фіброзу печінкової тканини, гепатоцелюлярної недостатності на ранніх стадіях, прогнозування розвитку гепатоцелюлярної карциноми і її діагностика на доклінічних стадіях з метою проведення адекватного лікування, розробка і впровадження нових ефективних схем терапії із застосуванням вітчизняних лікарських засобів та підвищення ефективності існуючих схем лікування, застосування диференційованих підходів до терапії з врахуванням етіології, патогенетичних особливостей розвитку, стадії і активності захворювання, наявності супутньої патології для попередження прогресування патологічного стану, розвитку ускладнень, зменшення інвалідизації і летальності, для досягнення економічного ефекту.

^ Метою роботи було підвищення ефективності лікування хворих на хронічні невірусні захворювання печінки – алкогольну хворобу печінки, хронічний токсичний, медикаментозний, автоімунний гепатити, неалкогольний стеатогепатит при соматичній патології і метаболічному синдромі – на основі вивчення нових патогенетичних ланок захворювань, розробки ефективних діагностично-прогностичних та лікувальних технологій із застосуванням вітчизняних медикаментозних засобів для попередження розвитку цирозу печінки, печінкової недостатності і гепатоцелюлярної карциноми.

Для вивчення клініко-патогенетичних особливостей перебігу хронічних невірусних гепатитів і ЦП та ефективності нових схем лікування було проаналізовано 3560 амбулаторних карт і обстежено 1600 хворих та понад 2000 працівників підприємств Прикарпаття. Поряд з цим проведені експериментальні дослідження на 1190 щурах-самцях лінії Вістар щодо впливу цитостатичного засобу цисплатину (Цп) та гербіциду 2,4-Д на структури гепатоцитів, змін складу ліпідів печінки та крові при тривалому надходженні до організму тварин радіонуклідів цезію та стронцію у порівнянні з одноразовим тотальним γ-опроміненням тварин.

Критеріями виключення пацієнтів з дослідження були вірусні гепатити В і С в анамнезі, наявність серологічних маркерів вірусів гепатиту В – HBsAg, HВeAg, антиHВeAg, антиHBc IgM та IgG; вірусу гепатиту С – антиHCV до вірусних антигенів: corе, неструктурних компонентів NS3, NS4 і NS5, вживання наркотиків, ВІЛ-інфекція.

^ Наукова новизна і практична значимість роботи.

За результатами обстеження 236 хворих на алкогольну хворобу печінки (АХП) доведено, що серед причин прогресування АХП є продовження вживання алкоголю, активація запального процесу, розвиток автоімунніих реакцій, наявність внутрішньопечінкового холестазу, порушення в системі пероксидації ліпідів (ПОЛ) – антиоксидантного захисту (АОЗ), розвиток метаболічної інтоксикації, що спричиняють наростання клініко-біохімічних порушень від стадії стеатозу печінки через алкогольний гепатит до цирозу печінки. Тому доцільним є визначення основних патогенетичних чинників прогресуючого перебігу АХП, активації фіброзоутворення на ранніх стадіях захворювання з метою своєчасного призначення адекватної терапії, для чого розроблені і апробовані нові діагностично-прогностичні критерії і лікувальні технології із застосуванням вітчизняних медикаментозних засобів.

Аналіз обстеження 162 хворих на хронічний токсичний гепатит (ХТГ) дозволив встановити, що перебіг ХТГ є асимптомним у третини хворих з підвищенням активності трансаміназ у вигляді активного гепатиту, у клініко-біохімічній картині якого переважали холестатичні форми, рідше зустрічалися автоімунні та змішані. У значної частини хворих виявлений ЦП, перебіг якого за клініко-лабораторними показниками є значно важчим, ніж ХТГ. Тому для своєчасного виявлення токсичного ураження печінки у осіб, які тривало контактують з хімічними чинниками, лаками, барвниками, пестицидами, тощо для визначення основних патогенетичних ланок захворювання і своєчасної адекватної терапії з метою попередження розвитку ЦП і ГЦК розроблені нові діагностично-прогностичні критерії і диференційовані схеми терапії.

За результатами обстеження понад 2000 робітників різноманітних підприємств Прикарпаття: «Хлорвініл», «Коломиясільмаш», об’єднання шкіряної і хутряної промисловості, заводу «Карпатнафтомаш», тресту «Західхімпроммонтаж», «заводу заводу тонкого органічного синтезу» та 2870 дітей робітників виробничого об’єднання «Хлорвініл» у третини виявлені зміни функціонального стану печінки, частота і вираженість яких наростали при збільшенні тривалості контакту з хімічними токсичними чинниками. У 40% робітників з великим стажем роботи на підприємствах характерними були зміни біохімічних показників крові та напруження окисно-відновних процесів, які не супроводжувались клінічними проявами. Розроблений алгоритм своєчасного виявлення змін з боку печінки у працюючих на стадії зворотнього розвитку з метою раціонального лікування та запропоновані профілактичні заходи.

Вперше отримана в екперименті морфо-функціональна характеристика змін печінки під впливом цитостатичного засобу цисплатину та результати комплексного морфологічного, морфометричного, електронномікроскопічного та біохімічного дослідження некорегованих і корегованих ентеросгелем гепатотоксичних проявів дозволили нам довести позитивний вплив ентеросорбенту після припинення введення цитостатика і неспроможність нормалізації морфо-фнкціонального стану печінки в подальші терміни. Отримані результати експериментального дослідження слугують обгрунтуванням доцільності застосування сорбентів при токсичних ураженнях печінки цитостатичними засобами, зокрема цисплатину.

За експериментальними дослідженнями вперше доведено, що під впливом 2,4-Д-пестициду розвивається пошкодження тканини печінки, яке є характерним для токсичного гепатиту. Мембранопошкоджувальний механізм дії є одним із визначальних у виникненні реактивних, альтеративних і компенсаторно-пристосувальних процесів при інтоксикації 2,4-Д-пестициду на тлі оксидативного стресу. Застосування глутаргіну сприяє поліп­шенню морфо-функціонального стану гепатоцитів, що обгрунтовує доцільність його застосування в клінічних умовах за наявності пестицид 2,4-Д-індукованого токсичного гепатиту.

При обстеженні пацієнтів, які тривалий час приймали нестероїдні протизапальні (НПЗС), сульфаніламідні чи нітрофуранові засоби у більшої частини хворих (61,2%) виявлені порушення функціонального стану печінки. За клінічним перебігом нами виділено 4 форми хронічного медикаментозного гепатиту (ХМГ): асимптомну, холестатичну, автоімунну і змішану. Асимптомна форма ХМГ частіше спостерігалася при дії НПЗП, холестатична – при дії сульфаніламідів і нітрофуранів. У переважної більшості хворих (83,9%) захворювання має скритий латентний перебіг, що вимагає ретельного ціленаправленого обстеження осіб, які приймають ці медикаментозні засоби, згідно запропонованого алгоритму і призначення таким пацієнтам відповідних розроблених медикаментозних схем як з метою раціонального лікування ХМГ, так і з метою попередження його розвитку.

Пріоритетними є встановлені дані, що третини хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) з фібриляцією передсердь (ФП), які тривало приймають аміодарон у стандартних дозах, характерним є розвиток неалкогольного стеатогепатиту (НАСГ), який, в основному проявляється холестатичним синдромом, рідше – цитолітичним синдром, що супроводжється енергетичним напруженням гепатоцитів з активацією процесів ПОЛ і дисбалансом системи АОЗ. Тому хворим, які тривало приймають аміодарон з приводу лікування ФП, необхідно контролювати функціональний стан печінки за розробленими діагностично-прогностичними показниками з метою своєчасного виявлення і раціонального лікування його порушень. При виборі запропонованих диференційованих схем лікування рекомендується враховувати доцільність профілактики розвитку порушень з боку печінки і включення до комплексної терапії вітчизняних засобів з гепатопротекторною дією.

За результатами роботи встановлено, що тривала антигелікобактерна терапія у хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки з тривалим рецидивуючим та активним перебігом захворювання супроводжується змінами з боку функціонального стану печінки з переважанням синдрому внутрішньопечінкового холестазу у 70,0% випадків і менш вираженим цитолітичним синдромом у 35,0% випадків. Розроблений і апробований алгоритм обстеження таких хворих для своєчасного виявлення в них змін функціонального стану печінки і призначення відповідної терапії.

На основі математичної моделі визначені основні чинники несприятливого перебігу автоімунного гепатиту (АІГ) і первинного біліарного цирозу (ПБЦ) і вперше розроблені та апробовані нові діагностично-прогностичні критерії розвитку автоімунних реакцій у хворих на хронічні гепатити та цироз печінки алкогольної, токсичної і медикаментозної етіології та розроблений діагностичний алгоритм з визначенням антинуклеарних, антигладком’язових, антимітохондріальних та антитіл до мікросом печінки і нирок, що дає змогу практичному лікарю визначити терапевтичну тактику ведення хворих для попередження прогресування захворювання і розвитку ускладнень.

Вперше за результатами клінічних, біохімічних, імунологічних, морфологічних досліджень доведено, що прояви внутрішньопечінкового холестазу є характерними для більшості хворих на хронічні гепатити алкогольної, токсичної і медикаментозної етіології, що призводить до більш важкого і прогресуючого перебігу захворювання з активацією фіброзоутворення в печінці. Пріоритетними є результати морфометричних досліджень гепатоцитів за наявності внутрішньопечінкового холестазу. Новими є визначені діагностично-прогностичні критерії несприятливого перебігу хронічних гепатитів і цирозу печінки за наявності внутрішньопечінкового холестазу: розвиток системної запальної відповіді, висока активність лужної фосфатази, гамма-глутамілтранспептидази, збільшення вмісту холестерину, тригліцеридів, насичених жирних кислот у крові, наявність анемії з порушенням морфометричних характеристик еритроцитів і зменшенням активності мембранної Na+,K+-АТФази еритроцитів, висока активність запального процесу за вираженістю цитолітичного і мезенхімально-запального синдромів.

Пріоритетними є встановлені зміни імунологічної реактивності у хворих на хронічні гепатити та цироз печінки невірусної етіології по типу імуносупресії, що проявляються в порушенні клітинної та гуморальної ланок імунітету з Т-лімфопенією зі зменшенням імунорегуляторного індексу і збільшенням вмісту імуноглобулінів, циркулюючих імунних комплексів та 2-мікроглобуліну, що вимагає при виборі лікування включення в комплексну терапію імуномодуляторів.

У хворих на алкогольні, токсичні і автоімунні гепатити виявлено активацію апоптозу за збільшенням експресії Fas/APO-1(CD95) на лімфоцитах периферичної крові, що може бути одним з механізмів імуносупресивної дії алкоголю і токсичних чинників і супроводжується розвитком метаболічної інтоксикації та порушенням регуляції імунної відповіді у вигляді вторинного імунодефіциту, що сприяє прогресуванню захворювання, що слід враховувати при виборі терапії.

Пріоритетними є отримані результати цитогенетичних досліджень у хворих на хронічні гепатити алкогольної і токсичної етіології щодо змін показників транскрипційно-трансляційного апарату гепатоцитів у бік їх пригнічення зі збільшенням кількості патологічно змінених ядер. Порушення функціонального стану геному гепатоцитів наростають зі збільшенням стадії захворювання – від стеатозу до ЦП. Виявлений зв’язок цих порушень зі ступенем метаболічної інтоксикації, пероксидацією ліпідів і автоімунними реакціями підтверджує їх роль у прогресуванні захворювань.

Вперше встановлені множинні пошкоджуючі ефекти туморнекротизуючого фактору альфа (ТНФ), котрі проявляються цитолізом гепатоцитів, мезенхімальним запаленням, активацією пероксидації ліпідів, індукцією апоптозу, розвитком внутрішньопечінкового холестазу, порушенням функціонального стану геному гепатоцитів, які супроводжуються розвитком метаболічної інтоксикації, системної запальної відповіді та гепатоцелюлярного пошкодження, що сприяє прогресуванню хронічних гепатитів та розвитку ЦП. Виявлені кореляції між збільшенням вмісту ТНФ в крові та гістологічними і цитогенетичними показниками запального процесу, фіброзування в печінковій тканині вказують на його важливе діагностичне значення при хронічних гепатитах різної етіології як маркера активності запального процесу в печінці, що широко впроваджено в діагностично-лікувальний процес та наукові дослідження.

На основі проведених досліджень встановлено важливу патогенетичну роль і діагностичне значення порушень цитокінового профілю крові у хворих на хронічні гепатити і ЦП невірусної етіології зі збільшенням продукції прозапальних цитокінів ІЛ-1, ІЛ-2, ТНФ-, ІФН-, ІЛ-6 і зменшенням протизапальних цитокінів IЛ-10, ІЛ-4, що обгрунтовує доцільність їх застосування для оцінки характеру імунної відповіді, прогнозування перебігу захворювання, на основі чого розроблені і апробовані нові діагностично-прогностичні критерії.

Значне підвищення вмісту колагену-IV і фактору росту фібробластів (ФРФb) у крові хворих на ЦП і їх високі кореляційні зв’язки з гістологічним ступенем фіброзу в печінковій тканині дозволяє стверджувати, що ці показники є важливими діагностичними маркерами фіброзування в печінці. На основі математичної моделі встановлені закономірності впливу конкретних біохімічних та імунологічних чинників ризику щодо активації фіброзування в печінці у хворих на хронічні гепатити невірусної етіології обгрунтовують доцільність застосування нових розроблених діагностично-прогностичних критеріїв прогресування захворювання.

Доведено, що для хворих з метаболічним синдромом (МС), особливо за наявності у них хронічного некаменевого холециститу (ХНХ), характерними є зміни функціонального стану печінки у вигляді неалкогольного стеатогепатиту (НАСГ), які зумовлені двома факторами – розвитком внутрішньопечінкового холестазу внаслідок зміни моторики жовчового міхура і жовчовивідних шляхів за гіпотонічним типом з гіпотонусом сфінктерів Одді, Люткенса і Маріцці зі збільшенням літогенності жовчі і порушенням метаболізму ліпідів та мікроелементів. Для переважної більшості хворих з діагностованим НАСГ на тлі МС характерним є збільшення у крові вмісту ФРФb і васкулоендотеліального фактору росту (ВЕФР), що свідчить про активацію фіброзоутворення, зміну ангіогенезу і прогресування захворювання. Виявлені взаємозв’язки між збільшенням вмісту у крові ФРФb і ВЕФР та активністю запального процесу і показником HOMA-IR, що вказує на роль запального процесу і вираженості інсулінорезистентності у прогресуванні НАСГ.

Розроблений і апробований діагностичний алгоритм для своєчасного виявлення у хворих з МС, ХНХ змін з боку печінки та запропоновані диференційовані схеми лікування з метою попередження прогресування захворювання до фіброзу і цирозу печінки.

Пріоритетними є отримані результати, що при наростанні хронічної серцевої недостатності (ХСН) зміни функціонального стану застійної печінки розвиваються у 61,1% випадків серед хворих ІІА стадії і у всіх хворих ІІБ стадії з порушеннями в системі ПОЛ-АОЗ, гуморального і клітинного імунітету зі збільшенням апоптозу лімфоцитів периферичної крові, розвитком системної запальної відповіді зі збільшенням продукції ТНФ і появою у крові антинуклеарних антитіл з розвитком метаболічної інтоксикації. Розроблений діагностичний алгоритм оцінки функціонального стану печінки і на основі отриманих результатів запропоноване диференційоване застосування гепатопротекторної терапії уже на ранніх стадіях ХСН з метою попередження прогресування захворювання, підвищення ефективності лікування і зменшення рефрактерності до терапії.

Вперше доведено, що у 68,7% хворих на псоріатичний артрит (ПА) спостерігається ураження печінки у вигляді реактивного гепатиту, у 12,3% з них характерним є розвиток внутрішньопечінкового холестазу, що супроводжується порушенням білоксинтетичної функції печінки, цитолітичним та мезенхімально-запальним синдромами. За показниками ІЗС-метацетинового дихального тесту вищий ступінь ураження печінки спостерігається за високої активності зі значним підвищенням у крові вмісту ІЛ-6 і ТНФ, що є несприятливою прогностичною ознакою щодо перебігу захворювання і ураження печінки. Розроблений алгоритм обстеження хворих на ПА з оцінкою функціонального стану печінки для раннього виявлення її порушень з метою своєчасного проведення раціональної терапії.

Вперше встановлено, що сукупна дія радіонуклідів цезію та стронцію у співвідношенні, близькому до спектру Чорнобильського викиду, викликає більші сумарні ефекти, ніж їх сума від долі впливу окремо кожного із них, що, підтверджує наявність синергізму ефектів, детермінованих одночасною дією радіонуклідів різної природи в області малих доз, що може бути основою інтерпретації біологічних ефектів радіонуклідів, які випали в результаті аварії на ЧАЕС та при інших ситуаціях надходження радіонуклідів до організму. Для коректного виявлення, співставлення та обговорення радіогенних порушень, що викликані радіацією різної якості, визначені основні показники системи “ліпіди – ПОЛ-АОЗ” в органах інтактних щурів лінії Вістар та їх вікові особливості. При тривалому (до 12 міс) надходженні до організму різної кількості радіонуклідів 137Cs, 90Sr + 90Y та їх сукупності 134+137Cs + (90Sr + 90Y) за допомогою спектрометрії інкорпорованих радіонуклідів та розрахункових моделей визначені величини поглинутих доз радіації в органах тварин, що дозволило розробити діагностичні критерії.

Доведено, що для ГЦН у хворих з хронічним захворюванням печінки алкогольного, токсичного, медикаментозного і автоімунного генезу уже на стадії хронічного гепатиту характерним є зниженням рівня протромбіну, фібриноге­ну, загального білка за рахунок переважного зменшення вмісту альбумінів, що супроводжується зниженням альбуміно-глобулінового коефіцієнта, зменшенням активності у крові інкреторного ферменту холінестерази, збільшення вмісту розчинних рецепторів до ІЛ-2. Такі зміни наростають на стадії ЦП. На основі отриманих результатів розроблений моніторинг показників для своєчасного виявлення ГЦН уже на стадії ХГ, на стадії ЦП – для оцінки її ступеню. Застосування нового ¹³С-метацитинового дихального тесту сприяє підвищенню якості діагностики за перебігом ЦП, ступенем ГЦН, контролю за лікуванням, що обгрунтовує доцільність та необхідність його застосування в алгоритмі обстеження хворих на ЦП.

На основі ретельного аналізу клініко-лабораторних показників розроблені і апробовані діагностично-прогностичні критерії несприятливого перебігу хронічних гепатитів і цирозу печінки щодо розвитку гепатоцелюлярної карциноми (ГЦК) з визначенням активності ферментів, вмісту альбуміну, фібриногену, протромбінового індексу, холестерину, альфа-фетопротеїну і васкулоендотеліального фактору росту на тлі зміни клінічної картини захворювання. Запропонований алгоритм обстеження онкохворих, які приймають поліхіміотерапію, з метою раннього виявлення її гепатотоксичного впливу і запропоновані медикаментозні схеми поліпшення функціонального стану печінки.

На основі вивчення ефективності вітчизняних медикаментозних засобів розроблені і апробовані нові схеми комплексного диференційованого лікування хронічних захворювань печінки алкогольної, токсичної, медикаментозної, автоімунної етіології, при метаболічному синдромі та соматичній патології із застосуванням тіотриазоліну, пентоксифіліну, спіруліни, фламікару, глутаргіну, альфа-ліпоєвої кислоти, ліпіну, урсодезоксихолевої кислоти, артишоку екстракту-«Здоров´я» і синглетно-кисневої терапії, що сприяло підвищенню ефективності лікування, попередженню прогресування захворюваньта розвитку ускладнень.

Таким чином, у роботі наведені оригінальні розробки авторів на основі результатів проведених численних клінічних та експериментальних досліджень впродовж 1980-2008 рр, спрямовані на вирішення поставлених завдань, запропонована концепція розвитку структурно-функціональних порушень печінки під впливом етанолу, токсичних чинників, медикаментів, автоімунних процесів, метаболічного синдрому, супутньої патології, розроблені і впроваджені нові діагностично-прогностичні критерії і алгоритми обстежень та нові ефективні схеми терапії і диференційовані підходи до лікування і профілактики хронічних гепатитів і ЦП невірусної етіології із застосуванням вітчизняних медикаментозних засобів, що в кінцевому рахунку сприяє підвищенню ефективності лікування, попередженню прогресування захворювань і розвитку ускладнень, зменшенню тривалості тимчасової втрати працездатності і показників інвалідизації та летальності.

За темою роботи опубліковано 291 наукова праця, з них 17 закордонних, 12 авторських свідоцтв на винахід і корисну модель, 8 монографій, 4 методичні рекомендації, 3 інформаційні листи. Результати роботи висвітлені у 6 підручниках і посібниках. За темою роботи захищено 12 дисертацій, з них 3 докторські і 9 кандидатських дисертацій.

Результати роботи широко впроваджені в роботу лікувально-діагностичних закладів України, у педагогічний процес вищих навчальних закладів України. Впровадження має медичний, соціальний та економічний ефект внаслідок ранньої діагностики ураження печінки, попередження прогресування захворювань печінки і розвитку ускладнень, зменшення інвалідизації та летальності. Запропоновані схеми лікування є ефективними і безпечними, доступні для широких верств населення, вигідно вирізняються за показником вартість/ефективність внаслідок застосування вітчизняних медикаментозних засобів.


АВТОРИ РОБОТИ:

В.Є. НЕЙКО

Н.Г. ВІРСТЮК

О.І. ДЄЛЬЦОВА

М.І. МОЙСЕЄНКО

А.Є. КРИЖАНІВСЬКА


2746319440545828.html
2746501645054661.html
2746577613108417.html
2746668702395053.html
2746788539630723.html